“Я сподіваюсь, ви готові до всього”, — головна редакторка Громадського радіо про інтерв’ю
Обновлено: 17 июн. 2020 г.
“Тебе не відволікає картинка. Немає ніякого антуражу. Проте в тебе є слово, жива емоція, інтонація, усмішка і паузи”, — розповідає радіоведуча та медіаторка Тетяна Трощинська. Вона веде авторські програми “40 нові 20”, “Хвостата хвиля” на Громадському та авторські проекти “ОргКультура” та “Емоційний інтелект” на суспільному “Радіо Культура”.
На фото Тетяна Трощинська в ефірі Громадського радіо
Успішна імпровізація — добре підготовлена
Тетяна, готуючись до інтерв'ю, розділяє запитання на основні блоки, серед яких:
резонансні теми,
сфера компетенції спікера,
запитання про актуальне,
особистісний блок, якщо інтерв’ю портретне.
Для практичності краще підготувати собі для ефіру не аркуші, які шелестять, а тверді картки. Щоб не створювати зайвого шуму.
Як правило, її гості отримують не запитання, а тези. “Те, як я сформулюю запитання, залежить від цілої низки змінних, включно з моїм настроєм та настроєм співрозмовника”. Майже всі гості готують меседж-бокси. Це заготовлені короткі відповіді очікувані тези, запитання під час інтерв’ю. І це чесно у стосунку до аудиторії тільки тоді, коли вони переказують їх своїми словами. Журналіст не може собі дозволити давати майданчик для зачитування з листочка.
Розмовне, друковане інтерв’ю — це не опитувальник.
Готовність до розмови повинна відбутись і на фактичному і на емоційному рівні. Так простіше почувати себе вільно.Інтерв’ю без фактчекінгу часто провисає. Особливу увагу слід приділити перевірці цифр, дат, імен. Коли в джерелах, до прикладу, подано дві різні цифри, саме з цього можна побудувати питання-уточнення для вашого гостя. В українських реаліях радіостудії зазвичай не мають людини, яка займалась б виключно перевіркою інформації. Тож цю редакторську роботу виконує сам ведучий. Сумнів під час інтерв'ю — це інтуїція, яка базована на досвіді. Треба до себе прислухатись і “йти перевіряти інформацію”. Клацання клавіш журналіста чутно в ефірі, але нічого погано в цьому немає. Коли вдалось знайшли неточність в інформації після ефіру, обов’язково потрібно давати спростування інформації.
Розмова і хронометражні рамки
“Буває так, що я свідомо руйную той сценарій, який написано. Інколи розмова веде в цікавіше русло, ніж планувалось”. Якщо ви йдете по заготовленому опитувальнику — це дуже відчутно. Анкетність нівелює інтерв’ю. У розпорядженні журналіста голос, шуми, паузи і певний відрізок часу. Встигнути за ефірним хронометражем допомагають пріоритизовані запитання. Можна обрати бодай три ключових, які найповніше висвітлять тему.
Коли гість починає відповідати на ще не поставлені журналістом запитання, це може збити емоцію. Тому small talk перед інтерв’ю потрібно обмежувати загальними темами, які не стосуються основних тез майбутньої розмови у студії. Мікроміміка, невербальні сигнали також дають інформацію про співрозмовника. Тож важливий візуальний контакт між ведучим та гостем. Якщо він налагоджений, то слухачі, хоч не бачать цього, але відчувають. Інтерв’юер працює не просто з питаннями-відповідями, а з реакцією людини та своєю власною. Ведучий може озвучити аудиторії, що відповідь гостя заготовлена. Такі репортажні описи дають додаткову інформацію. Люди мають розуміти правила гри, за якими слідують журналіст та його гість.
Тетяна працює за принципом медіаційного трикутника: контект розмови, виробничий процес та вплив, взаємодія з аудиторією. За цими трьома сторонами медійного процесу повинен стежити журналіст. За тим, про що він запитує у гостя, чи це цікаво аудиторії, і наскільки технічні особливості процесу є вигідними та максимально відображають дійсність в момент інтерв’ю.
Що б такого запитати
Тільки відкриті запитання дають людині можливість думати. Чому? як? навіщо? що ви зробили потім? що було далі? Деколи влучні закриті запитання. Для уточнення конкретного факту. “Суд сказав, що ви вкрали 5 мільйонів. Ви вкрали 5 мільйонів?
Інтерпретативні: поясніть, чому ви вчинили саме так?
Гіпотетичні: ким ви були б, якби народились в Америці?
Альтернативні: що для вас важливіше: цінності чи посада?
Запитання couch out, щоб підловити героя на його ж внутрішній суперечності. супер
Уточнюючі: чи ви переконані? чи ви впевнені? можливо, ви надали щойно неповну інформацію?
Асоціативне запитання: що ви все життя мріяли зробити, але вам так і не вдалось?
Інтерв’ю з політиками
У спілкуванні з гостями, особливо з політиками, важлива система часу. Тим паче, коли в студії кілька спікерів. Наприклад: 1 хвилина — на репліку, 3 хвилини — на відповідь, 30 секунд — на реакцію. Насправді це стимулює висловлюватись чітко та по суті.
Усіх людей можна поставити в рамки, просто іноді ніхто навіть не намагається це зробити.
Державний посадовець має мати власну позицію з приводу резонансних тем. Журналіст просто не може не запитати в нього те, що є обговорюваним у суспільстві. Важливо не просто почути думку, яка часто вже і так відома. Цінно зрозуміти, чому людина думає саме так. Співрозмовник має розвинути свою позицію.
Інтерв’ю — не спосіб переконати гостя. Це не завдання журналіста. Таке переконання навпаки заважає добре працювати. Переконувати у чомусь можна лише свого слухача.Журналіст повинен чітко відрізняти думку, з якою він не погоджується, і маніпуляцію або навіть факт, якого об’єктивно не існує. Власна точка зору героя завжди має право на існування, а от брехню — потрібно освітлювати. “Все що я можу — це домагатись точнішої, правдивішої відповіді. Але кращою, або такою, що мені більше сподобається, відповідь бути не може”.
Психотерапевтична роль
Через запитання інтерв’юер має розкрити сутність людини. Інколи потрібно передати аудиторії суперечливі моменти у вашому героєві. Слухач повинен розуміти, що спікер, до прикладу, дає маніпулятивну інформацію, або не може себе тримати в нормальних етичних рамках. Хороший журналіст — не маніпулятор. Він може лише озвучувати факти. Констатація — здорова альтернатива маніпуляції. У журналістів є спокуса, розуміючи що їхній гість маніпулятор, працювати лише в цьому руслі маніпулювання. Така тактика веде в глухий кут. Найважливіше: не порушувати права людини під час розмови, дотримуватись балансу думок та не”джинсувати”.
Найголовніше: не має завдавати шкоди аудиторії, своєму героєві та собі
Сьогодні час емоційного сприйняття. Всі емоції нормальні, крім тих, які завдають шкоди іншим людям. Наприклад, мордобій в ефірі. Плач в ефірі може бути дуже продуктивним. Але тільки тоді, коли герой готовий разом зі слухачами ще раз проживати травматичний досвід. Для публіки сльози працюють. А буває, що плач завдавати шкоду. Тоді журналіст повинен обов'язково вивести людину з тяжкого психоемоційного стану, дати зрозуміти, що все гаразд.
На правах автора
"Я дозволяю собі сказати: ця відповідь мене не задовольняє. Інтерв’ю — це перш за все розмова. В авторських програмах журналіст повинен почувати себе на рівні з гостем. Власна точка зору — це окремий прийом".
“Майбутнє за ведучими та журналістами, які мають особисте ставлення та харизму”.Автор програми та ініціатор діалогу може озвучити свою позицію, пропонувати альтернативну точку зору, скепсис, іронію, жарт, сумнів. Можна навіть сказати “добре, що ви так можете, у мене б так не вийшло”. Але сказати “Як ви лише могли?!” — це не про журналістику.
“Інколи я дозволяю собі жарти, або щось таке на рівні мемів”.
Хибна думка ведучого, вважати, що інтерв’ю в тому числі і про нього. У автора програми обов’язок добре виконати свою роботу як інтервю’ер. Цікаві ті гості, які роздумують про цінності та можуть обґрунтовувати свої рішення на рівні добра і зла.
Тетяна Трощинська описує інтерв'ю як хімічний процес. Відстоює використання фемінітивів, адже “вони дають видимість жінкам на посадах”. А ще часто говорить своїм гостям: “я сподіваюсь, ви готові до всього”.
Фото: FB
Комментарии