Як брати інтерв’ю у письменників — розповідає Тетяна Терен
Обновлено: 17 июн. 2020 г.
Тетяна Терен — журналістка, кураторка культурних проектів, виконавча директорка Українського ПЕН поділилась власними прийоми на всіх етапах створення тексту-інтерв’ю. Коли вона навчалась у Харківському університеті, темою магістерської роботи обрала інтерв’ю з письменниками. “Вже тоді це було моє головне професійне зацікавлення”. З розмов з Дімаровим, Іваничуком, Андруховичем, Забужко, Павличком, Роздобудько журналістка створила книгу-антологію “RECвізити”.
На фото Тетяна Терен з письменником Тарасом Прохаськом
Тож як побудувати розмову, як до неї підготуватись і як “по дорозі” не втратити головного — свого героя?
Робити інтерв’ю для книжки — це дещо інше, ніж, наприклад, для глянцю чи на сайт. А, коли твій герой — письменник, потрібно не лише дізнатись про саму особистість, але й про творчість людини. Найлегший спосіб створити конфлікт з героєм — прийти непідготовленим. Письменникам важливо одразу зрозуміти, що ви читали їхні тексти. Що ви в темі того, про що вони пишуть та як вони пишуть. Тоді з їхньої сторони ніколи не буде відторгнення. Коли журналіст обговорює, посилається на творчість свого співрозмовника, це зменшує емоційну дистанцію.
У книзі Тетяни “RECвізити” є немедійні письменники. Дехто з них мешкає не в Україні, або просто не веде світське життя. Серед таких були письменники Василь Голобородько та Віра Вовк. Тож в онлайн не так багато інтерв’ю, які дають інформацію про них.У цьому випадку саме твори вищезгаданих авторів дали можливість Тетяні зрозуміти: які ж вони, її герої. Прочитати один чи два тексти недостатньо. Потрібно осягнути багато збірок, статей, есеїв їхнього авторства. Адже часто історія книжкового персонажа є власною історією письменника. На таку підготовку журналіст може витратити кілька місяців. Незадовго перед самим інтерв’ю потрібно скласти собі актуальний образ людини. Попередньо дослідити її з різних ракурсів.
Попри переваги Інтернету та велику кількість інформації, яка у ньому є, не варто гребувати іншими ресурсами. У бібліотеках, підшивках, перших публікаціях письменника можна знайти те, чого не прочитаєш онлайн. Є ще один помічний метод при зборі інформації про людину. Це поспілкуватись з її рідними, друзями, колегами. Важливо зрозуміти, як людину сприймають зовні; якою мамою, батьком, другом є ваш герой чи героїня.
У момент підготовки до самого інтерв’ю та складання питальника потрібно зробити те, що є одним із найскладніших завдань інтерв’юера. Знайти щось нове навіть у тій історії, яка була розказана вже тисячу разів. Побачити новий ракурс у творчості письменника, спробувати по-своєму сприйняти його особисте життя.
Коли, готуючись, знаходиш свою мотивацію для розмови, ця людина стає тобі страшенно близькою. Починаєш розуміти її життєві рішення, навіть неправильні
Цілком нормально складати запитальник, або не робити цього. Оскільки у книзі “RECвізити” містяться блоки, які є складовою кожного інтерв’ю, то Тетяна складає питальник. Деколи він має 12, або й більше сторінок. Письменник не обов'язково повинен отримати список того, про що запитає його інтерв’юер. Якщо людина просить надіслати попередньо запитання, тоне проблема це зробити. Проте інтерв’ю — це живий жанр. Тому журналіст під час розмови може запитувати те, що потрібно йому для цілісного образу героя. Та й письмово все може звучати геть по-іншому, ніж усно.
Коли розмова почалась
Всередині інтерв’юера відбувається багато паралельних процесів. Потрібно стежити за структурою, яку запланували, але й одночасно будувати плавний зв’язок між запитаннями та відповідями. Саме журналіст вирішує, чим почнеться і чим закінчиться розмова.
Перші хвилини зустрічі з героєм — неофіційний період. Це хороший момент, щоб ненав'язливо поговорити про робочий кабінет героя, прокоментувати книги на його полицях чи картини на стінах. Тут можна зібрати репортажні деталі для вступу інтерв’ю. Часто письменники запрошують до себе додому. Тому сам простір митця теж має бути під прицілом. Герой іде заварювати чай, а фотограф, якщо він теж присутній, налаштовує світло. Фото для “RECвізитів” робив Олександр Хоменко. Іноді на етапі роботи з текстом фото можуть допомогти журналістові повернутися в місце, де відбулася розмова, нагадати важливі деталі.
Як і в будь-якій звичній розмові, так і в інтерв’ю є преамбула. Вона дуже важлива. Поговорити про буденні речі — непоганий початок серйозного інтерв’ю. Людина повинна звикнути до свого співрозмовника та налаштуватись на відвертість.
Перед початком розмови потрібно узгодити приблизний час розмови, щоб вона була продуктивною. Запас свіжості думки не такий вже й великий: 3-4 години. Далі не бажано говорити.
Люди старшого віку хочуть передати свій колосальний досвід. Тому тут доречний компроміс. Давати людині висловлювати свої думки, але при потребі перебивати та нагадувати ваше запитання. Інколи довгі історії, які розповідає герой, будуть недоречними у тексті, тому це втрата часу.
Важливо, щоб сказане не лишилось сказаним у порожнечі
Під час розмови, особливо 3-4 годинної важливе уважне включене слухання інтерв’юера. Напроти герой має відчути довіри, щоб відкритись по-справжньому. Тривалі інтерв’ю — це довгі психоемоційні хвилі. У режимі видимого або невидимого конфлікту з героєм ви не зможете прихилити його до себе. Щоб налагодити комунікацію, не потрібно ставати компліментарним. Ні до чого нав’язувати читачеві власні оцінки. Це певне порушення правил, маніпуляція. Комплімент доречний тільки тоді, коли він є фактом і сам герой знає про це. Наприклад, коли твір митця вершинний і це визнало суспільство та професійні критики.
Для того, аби герой почав довіряти, потрібно ставити різні запитання у різний час розмови. І важливо використовувати знеособлені запитання. Журналіст не має ображати або оцінювати вчинок свого героя. Для цього можна почати запитання зі слів: “ви знаєте, говорять”, або “я зацитую вам фрагмент”.
Незручні, болісні запитання ніколи не потрібно озвучувати на початку. Це може одразу напружити людину. Деколи тільки на 2-3 годині спілкування такі запитання є вчасними. У ситуаціях, коли йдеться про інтимне, людину варто попередити, що якщо вона не захоче, може не відповідати. Але все ж таки озвучити запитання варто. Коли журналіст відкритий і співпереживає, а не просто виконує свою роботу, зазвичай люди відповідають і потім не просять вирізати сказане із розшифрованої розмови. Якщо запитання все ж вивело з рівноваги вашого героя, треба змінити тему. Після того, як відчуєте, що “лід трохи розтанув”, треба спробувати озвучити його знову. Водночас згадка про те, що людина не відповіла на котресь із запитань, теж є цінною інформацією для читача. Немає слів, але є емоція. В текстовому інтерв’ю з нею працювати складніше. Читач не бачить очей, рук героя. Психологічні зміни в його поведінці передаються простими словами: «сміється», «усміхається», «довго думає».
Також, щоб передати стан людини, потрібно якомога точніше зберегти її мовлення. Втрата близької людини, хвороба, зміна професії – це ті ситуації, які розкривають внутрішню трансформацію людини. Говорячи на важкі теми, люди можуть не завершувати речення – тоді виправданими стають крапки наприкінці.
В інтерв'ю кожен виконує свою роль. Герой завжди на першому місці. Інтерв’юер — це той, хто має відійти вбік, щоб підсвітити іншого. Його завдання – розкрити героя, а не себе. Людині важливо відчути, що ви підтримуєте її внутрішню сповідь.
У “RECвізитах” є сюжетна амплітуда
Якщо багато інтерв’ю утворюють одну книжку, то вони мають якось уніфіковуватись. Зробити це допоможуть обов’язкові блоки в розмові. Сторітелінг починається бесідою про особистість героя. Також є блоки: особисті теми, творча частина, постаті, які вплинули на героя, ситуація в країні та світі загалом і погляд у майбутнє. Цих пунктів варто дотримуватись, щоб не потонути під час розшифрування у перебіганнях з теми на тему. Під час інтерв’ю з його уточнювальними, актуальними запитаннями журналіст безліч разів відхиляється від задуманого плану. Але приготований шаблон залишається маяком та опорою ведення розмови.
У композиції тексту інтерв’ю репортажні складові та врізки — страшенно важливі. Про них потрібно подбати заздалегідь. І зробити це можна знову ж таки, описавши деталі оселі героя, його побут, або ж деталі його самого.
Тетяна додала до своїх інтерв’ю “цитатник”. Це останній блок матеріалу. Лексична гра, яка має на меті розслабити героя після довгої розмови. А також це можливість під іншим ракурсом запитати те, що було недоречно запитувати під час основної частини інтерв’ю. Під час цієї гри герой дає своє визначення певних слів, іноді тих, які часто використовує у своїх текстах. “Що для вас віра?”, Що таке любов?”, “Що таке гуманнізм?”, “Що для вас означає смерть?”, «У чому полягає сенс життя?»
Назва інтерв’ю — це перше, що бачить читач. З банального заголовка відразу видно, що журналіст над ним не думав. Він може бути метафоричним, інформаційним, або просто цитатою. Іноді підзаголовки грають роль паузи у читанні. Це певний відпочинок у сприйнятті тексту.
Редакторська місія
Основний фактчек здійснюється після розмови, під час роботи з текстом. Помилки, які побачить читач, — спільна відповідальність. Саме автор найбільше працює з текстом, тож має перевіряти дані – насамперед факти, дати, імена. Із редагуванням “RECвізитів. Антології письменницьких голосів” також працював харківський журналіст, головний редактор журналу «Березіль» Володимир Науменко. Існує етап наскрізного читання. Якщо ви бачите, що якийсь момент інтерв’ю явно випадає із загального плану сюжету, — забирайте, скорочуйте.
Книги інтерв’ю передбачають роботу з дуже великим об’ємом записаного і опрацьованого матеріалу. Тому Тетяна воліє завжди надсилати завершений текст на погодження. Іноді люди бувають дуже відвертими. Журналіст має звернути увагу на чутливі місця. Часто співрозмовник відчуває, що нарешті готовий говорити про те, що до цього тримав лише при собі. Головне — не нашкодити героєві його ж відвертістю.
Буває так, що герої хочуть усе переписати. Тут варто бути одночасно і дипломатичним, і жорстким. Забравши певні деталі, можна зробити портрет героя пласким та нікому нецікавим. Під час особистої зустрічі варто чітко пояснити людині, що аудиторія цінує в інтерв’ю не лише інформацію, а й живу інтонацію, особливе мовлення героя.
Якби хтось порівнював розшифровку розмови і те, що виходить потім в публікацію, — це кардинально різні тексти. Хоча герої цього майже ніколи не помічають
Найбільша робота відбувається всередині інтерв'юера: психологічна, редакторська, режисерська
У портретних інтерв’ю читача найбільше цікавить психологія людини, її стосунки, як розвивалась її життєва історія, складні шляхи життєвих виборів та рішень. Тож завдяки особистим, а іноді больовим запитанням вдається якнайоб’ємніше розкрити людину. А журналіст має стати невидимим у тексті, щоб підсвітити свого героя.
Фото: FB
Комментарии